Журнал для интеллектуальной элиты общества  
 
 

Архив статей

 2007 / №02

08.12.2008 Отрывки из книги Я. Зайко "Месія та жінка"
"Время Z" №2/2007

Из книги Якова Зайко "Месія та жінка"

 ...Книгу "Київська весна" (Київське ви-во імені Олени Теліги, 2005, 575 с.) колега Олесь Шевченко занурює в болючі ритми пісні "Українці мої" на слова Віктора Баранова з Кременчуга. Про вічне українське, що ще не виболіло й досі...
Віктор Баранов:
 — Я запитую в себе, // Питаю у вас, у людей, // Я питаю в книжок, // Розриваюсь на кожній сторінці: // Де той рік, де той місяць, // Той проклятий тиждень і день, // Коли ми перестали // Гордитись, що ми — українці? // I що є в нас душа, // Повна власних чеснот і щедрот, // I що є в нас дума, // Яка ще од байди нам в'ється, // I що ми на Вкраїні — // Таки український народ, // А не просто юрба, // Що у звітах населенням зветься, // I що хміль наш — у пісні, // А не у барилах вина, // І що щедрість — в серцях, // А не лиш у крамничних вітринах, //І що є у нас мова, //I що українська вона, // Без якої наш край — // Територія, а не Вкраїна, // Я до себе кажу //I до кожного з вас: "Говори!" // Говорімо усі, хоч ми й // Добре навчились мовчати! // Запитаймо у себе: //
 Відколи, з якої пори // Почали українці // Себе у собі забувати? // Запитаймо себе, // Чи списати усе на буття, // Котре нашу свідомість // Узяти змогло так на Бога, // Що солодшим од меду // Нам видався чад забуття // Рідних слів і пісень, //1 джерел, і стежок від порога. // Українці мої, то вкраїнці // Ми з вами - чи як? // Чи в "моголах" і вмерти // Судилося нам ще від Тараса? // Чи в могили судилось // Забрати нам наш переляк, // Що розцвів нам у душах // Смиренністю "меншого брата"? // Українці мої! // Як гірчать мені власні слова... // Знаю добре, що й вам // Вони теж — не солодкі гостинці, // Але мушу казати, // Бо серце, мов свічка, сплива, // Коли бачу, як щиро себе // Зневажають вкраїнці. // Я вже й сам ладен мовить: // "Воно тобі треба? Стерпи!" // Тільки ж хочу, вкраїнці, // Спитати у вас нелукаво: // Ради кого Шевченкові // Йти було в Орські степи? // Ради кого ховати свій біль // За солдатську халяву? // То хіба ж не впаде, // Не закотиться наша Зоря, //I хіба не зотліє на тло // Українство між нами, // Коли навіть на згарищі // Долі й зорі Кобзаря // Ми і досі спокійно // Себе називаєм хохлами? // Українці мої! // Дай нам Боже і щастя, і сил. // Можна жити й хохлом, //I не згіркне від того хлібина. // Тільки хто ж колись небо // Прихилить до ваших могил, // Як не зраджена вами, // Зневажена вами Вкраїна?..
 Помовчіть, українці, в собі роздивіться себе, аби почути як гуде-реве та стогне міць національного потенціалу: Іван Франко! Як образно сказав гарний аналітик Вадим Скуратівський, Франко — стратег національної долі України, один із найглибших філософів 19-го століття, який осмислив дивосвіт України. Та й не лише України. Але немає сьогодні людей, котрі могли би адекватно і цілісно збагнути це громадддя.
 Мало не по кілька разів на день звучить по радіо: Хочеш знати, що діється в Україні сьогодні — читай Івана Франка.


[..............................]


  ...Адміністрації Курагинського району і Красноярського краю планують проведення широкого соціально-економічного дослідження впливу поселення духовних общин на місцеве населення і самих себе.
Як відмітив про себе хробак, головною метою цих заходів є завдання народозбереження і підвищення здоров'я кожної людини. В тому числі — соціального і духовного здоров'я. До речі, тут уже є напрацьований досвід щодо реалізації проектів: "Іван та Мар'я — проект сімейного дому"; життєствердної педагогіки; комплексна майстерня природовідповідних технологій XVII–XIX століть; "Екотуризм для дітей, дорослих. Природні майстерні для художників".
 Конференція вирішила організувати на території Курагінського району, крім інших, Академію художніх ремесел та мистецтв; сибірське відділення Університету родинної педагогіки "Троїця" (Україна). На базі фонду "Людина і Гармонія" створити центр інновацій.
 Курагинський район володіє потужним інноваційним ресурсом — духовним ресурсом, який проявляється в здібності високодуховних людей і місцевих співтовариств зцілювати душі людей, що мешкають за межами цих поселень. Це ресурс духовного зцілювання через Природу, Музику, Живопис, Художні ремесла, Духовний туризм і т. п.
 Хробакові в його спробах акумулювати напрацювання Міжнародної науково-практичної конференції, що впродовж 15–20 серпня 2006 року проходила в благодатному селищі Черемшанка, сприяли співголови конференції добродії: президент МАГР, д.е.н., академік Міжнародної Академії Інформатизації (МАІ), академік і професор Академії Проблем Безпеки, Оборони і Правопорядку (АБОП) Б. А. Мінін, перший віце-президент МАГР, д.т.н., професор, академік РАЕН, МАІ, АБОП Л. С. Болотова, академік АНСТМС, к.б.н. Г. Г. Сотников, проректор Університету сімейної педагогіки, академік Міжнародної академії Оригінальних Ідей (МАОІ), член ЕДЕМ (Україна) В. А. Немов, к.т.н., керівник муніципального закладу "Курагінський інформаційно-обчислювальний центр", генеральний координатор Красноярської громадської організації "Майстерня життя людини" С. М. Казаков, президент Красноярського регіонального громадського благодійного Фонду розвитку культури духовності "Людина і Гармонія" Т. М. Лашкова-Антипенко.
 Редакція серії людинознавчих досліджень "Духовність життя" вдячна названим добродіям за безкорисливу допомогу науковому працівнику Інституту філософії людини Бог-дану Жри-жую.
 Василь Романюк придивився до Хробака, якого аж розпирає від сибірських вражень. Ну й істота — до всього хоче докопатися, в усьому знайти багатьма з нас втрачений баланс раціонального і чуттєвого.
 Висновки?
 — Я з радістю оздоровився б під небом Курагінського району, може, навіть і пожити не проти був би, але приріс до землі української та відчув себе частинкою українського космосу... — сказав Бог-дан Жри-жуй.
 Добродій Романюк з розумінням проставився до патріотичних почуттів свого співбесідника. Бо і сам у роки роботи у Верховній Раді першого скликання входив до груп "Аграрники" та "Земля і воля". Знає, що таке бути одухотвореним земелькою, яка тримає тебе в полоні своєї волі.

 Не помітив, як потягнувся до книги "Духіезз". Треба ж дочитати хоч першу частину!
 Сергій Мінаєв:
 — Бар "Кварта" досить гидотне місце для дозвілля студентів, школярів старших класів, нижчої ланки службовців невеликих комерційних організацій, бездарних рок-музикантів, їх досить жахливого вигляду телиць та іншої наволочі.
 Компанія поділена на три табори. Чотири сплячих в кінці стола п'яні літератори, чоловік сім поки ще менше п'яних хлопів і три дівки, котрі голосно обговорюють діяльність нацболов Лімонова.
 На столі лежать роздруківки з сайту НЕП — тексти Лимонова з кричущою "шапкою" — "Слово Вождя".
 Іван (Опариш) читає вслух:
 — Я російський інтелігент революційного типу і виглядаю своїм в ряду Радіщева, Герцена, Бакуніна, Чернишевського... Я не менш "інтелігентний", ніж ватаг інтелігентів Григорій Олексійович Явлинський, гадаю, що як автор 37 томів я більш інтелігентний, ніж він. А орда, що йде зі мною, — це молода інтелігенція Росії, "племя младое, незнакомое". Лимонов — єдине, чого ВОНИ не затоптали.
 Літературний герой Сергія Мінаєва:
 — Дивно уявити, що буде, якщо ці люди якимось чином опиняться у владі. Бог-дан Жри-жуй:
 —Чи треба вгризатися в російську фігню? Мало своїх, українських, проблем? Чи все-таки і Росія — не останній чинник у вирішенні й нашого наболілого питання щодо влади?

 

[..............................]

 

...ЖУРНАЛ ДЛЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЕЛІТИ

 Є в Україні такий журнал для інтелектуальної еліти. Яким чином на його сторінках можна матеріалізувати думки тих же Олександра Кобзаренка-Разумовського, Олександра Сугоняки і багатьох інших мислячих людей України?
 Щоб зробити потужним такий загальноукраїнський журнал, потрібен ресурс не тільки матеріальний, а й інтелектуальний.
 У публікаціях оновлюваного журналу повинно бути присутнє духовне відчуття нашого часу: еліта, читач мій (як хочеш, так і назви його), я чекаю тебе на сторінках нашого видання. Пошта займатиме не менше 50% журнальної площі. Сверстюку скажи — і він напише, Кримському скажи — він напише до такого видання. Але час наш — це не час Сверстюка. Сверстюк залишився у своєму державотворчо не реалізованому "Я". Його духовний потенціал дуже великий, але він не реалізувався. Чому? Це трагедія не тільки його внутрішня, а трагедія всієї України, в якій Інтелект і влада розбіглися в різні закутки. Інтелект жевріє, влада — жирує.

...МАЙЖЕ ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП

 Обізвався Сугоняко:
 — Сверстюк як особистість реалізувався на всі 100%... В собі... Не в собі, а суспільно.
 Богдан Жри-жуй:
 — Україна завалюється в протилежному від Сверстюка напрямку, падає Україна в протилежному напрямку. Коли Сверстюка вигнали з його редакції і коли ти на знак протесту хотів лягати під дверима Адміністрації Ющенка...
 ...Олександр Сугоняко:
 — Україна як держава завтра взагалі може пропасти, але Сверстюк як особистість перед Богом залишиться. Тому що ця людина не зрадила себе протягом всього цього періоду. Він ніколи не пішов на змову з власною совістю, він пройшов по цьому житті з честю і совістю, що називається. Як той самий Дон Кіхот з мечем. Не його було завдання робити революцію, у нього було своє завдання — вистояти.
 Бог-дан Жри-жуй:
 — Я розумію. Але Сверстюк як особистість, як людина духовно узгоджена з Богом (це його внутрішнє "Я") не матеріалізував свій великий духовний потенціал: він і Україна. Тобто, Сверстюк залишився сам по собі, а Україну несе іншим шляхом.
 — А Стус і Україна матеріалізувалися в духовному образі життєдії Василя?
 — Так, Стус і Україна матеріалізувалися в безсмертті духу Василя. Те, що його вбили, працюватиме на Україну 100 років і не буде відкату назад. А Сверстюк своє слово не матеріалізував. Його ніхто не читає і не буде читати... Будуть читати 10 чоловік таких, як ти, як я. І процес духовного спілкування обмежиться цим. Чому? Тому що він від свого слова не пішов до українського діла. Навіть у духовному плані. І те, що він пише у газеті "Наша Віра", це нормальне інформативно-духовне насичення бездуховного простору. Ти кажеш, його газету читає 5 тисяч людей — і це нормально, це теж великий плюс, але вся інша Україна скочується в іншому напрямку.
 Інтелектуальна еліта в занепаді. Прочитай найавторитетніших сьогодні письменників — духовно порожнє місце в українському просторі. Сучасні інтелектуали тему духовної життєдії не осилять. Твоя підпитка, тобто, поєднання одне з другим, воно не рве твою систему, навіть можна зменшити ще оцю загальну інтелектуальну тематику. Але ж для мене це, бо я відчуваю цей вакуум і бачу, що зараз ніхто це не подужає, крім тебе, а у тебе є можливість. Ось в цьому річ.
 Олександр Сугоняко:
 — Як я розумію питання — це проблема державного рівня. Так? А ти пропонуєш її вирішення на рівні аматорському. За допомогою аматорських засобів державні проблеми не вирішуються.
 Бог-дан Жри-жуй:
 — Ні, це не аматорський рівень. Це рівень нинішнього стану нинішньої України. Це не аматорський рівень, а рівень процесу становлення несформульованої духовності, який набере найширшого масштабу. Але ж у випадку, якщо ми не знайдемо можливостей для природнього поширення духовного досвіду Разумовського, вся сутність духовної життєдії його поза ним буде не як життєтворчий процес, а в кращому випадку змутує в ідею.
А я, пересічний хробак хробаком, маленький хробачище, проти будь-якої ідеї... Кажуть: національна ідея! 15 років мої й твої однодумці-опоненти носились з національною ідеєю. Нема цієї ідеї, ніхто її не виробив. І не виробить. Я прийшов до такого висновку. Чому? Тому що Україна безідейна. Тисячу років вона безідейна. Це нормально. Вона виділяється у всьому світі своєю природною буттєвістю, а не колективною (стадно-ідейною) бездуховністю. Це природна буттєвість, життєва, Божа, людська.
 Олександр Сугоняко:
 У цьому питанні ми орбітально відрізняємося між собою. ("Безумовно"). Знаєш, чим? Тим, що Сугоняко є носієм цієї ідеї. У мене є ця ідея, моя власна. У мене як суб'єкта, якщо хочеш, як особистості присутня ця ідея, ідея мене самого. Вона присутня у Сверстюка. Чим для мене він відрізняється від Зайка? Він знає, що йому можна робити, а що йому не можна робити. Тому що він носить в собі і на своїх плечах ту Україну, якої Зайко не розуміє чи не хоче бачити. А він до цього часу, у свої 80 років, він її несе на собі. І дай Бог, щоб Зайко чи Сугоняко у свої 80 років так само її несли. Дай боже.
 Сверстюк сказав: це (національну ідею) я бачив. Чому цього (національної ідеї) не бачить Зайко? Чого це вона не світить сьогодні всім?..


[..............................]


 ...—"Стежина чудес..." (книжка видавництва "Арітіс") — помітна подія в духовному житті України: стрункий унутрішній сюжет твору вбирає в себе свідомість читача і веде нас крізь перипетії чуттєвої думки автора.
 Цікаво. Віршованим зверненням до людини починає Кобзаренко-Разумовський свій духовно-філософський есей, віршованим і завершує його: "Місія" — "Тиша". Мета — хоч дещо наблизити людину до духовного наповнення собою "кожної миті життя".
 Олександр Кобзаренко-Разумовський:
 — Твоя свідомість допоможе пізнати ким ти є і не буде більше закривати туманним фільмом іллюзій істинного життя. Почнеш розуміти, чому ти тут і зараз, чому тебе оточують саме такі люди та обставини життя. Почнеш помічати те, що випадає з уваги більшості людей, і це дозволить тобі творити чудеса в кожній хвилині життя.

ПОТРІБЕН НОВІТНІЙ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ЛЮДИНИ
 Логіка ритму нових реалій філософії людини підказує: необхідно спорудити не ще один монастир (Україні новітньої епохи, що космічно започаткувалася 2003-го року, занурюватися в монастирі вже пізно), а унікальний храм живої духовної дії - Інститут філософії людини (ІФЛ).
 Наукові працівники ІФЛ, у тому числі й на правах ченців, утверджуватимуть новий спосіб (стиль) життя: дія душі як повсюдна духовна життєдія.
 Досі такого стану духу свого досягали митці в художній творчості. Проте талант — явище не таке й масове. Віруючі знаходили себе здебільшого в чернецтві, молитві.
 Але заточити в стінах найчудеснішого храму як життя сьогодні можна кілька сотень людей, якщо — не десятків. У той час як увесь світ — це буттєвий храм Божий. У первинному природньому витворі усього його неперевершеного багатства.
 Стан духу кожної особистості — це всесвіт Божий. Але його безмежність ніхто й ніколи навіть не відчує, якщо її не матеріалізувати в стані своєї душі.
 Як досягти цієї мети?

КНИГА ПОШУКІВ ДУХОВНИХ ВИМІРІВ ЖИТТЯ п. РАЗУМОВСЬКОГО
 Нащадок князів Разумовських — Олександр Кобзаренко-Разумовський своєю книгою "Стежина чудес, або   Чудеса майстра" дуже успішно матеріалізував, вкотре реалізувавши, величну первинну спробу Сина Божого утвердити своїм життям духовність Всевишнього на Землі.
 Автор книги створив енергетичне поле, в якому (дійсно-таки дивно!) відкривається неосяжний буттєвий простір для одухотворення кожної миті нашого перебування в фізичних вимірах свого "я".
 Для матеріалізації в людському світі персоніфікованого досвіду душі Олександра Кобзаренка-Разумовського видати кількома мовами його аналітичне дослідження стану духу. Скажімо, українською, бєларуською, польською, англійською. Поширити його якомога в найнеушкодженіших антилюдяною цивілізацією шарах природного збереження люду.
 Книжку видати не в чужому, а в своєму видавництві — створити видавництво Інституту філософії людини.
Друкувати інші наукові дослідження ІФЛ. Активісти Інституту —пропагандисти нового філософського вчення йдуть у нарід, поширюють твори своїх авторів не механічно, а в активній дії свого духовного способу життя.

ДИВНІ ШЛЯХИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ПОТЕНЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
 Дива? Чи дивацтва? Та ні. Але дивовижно: один читач "Стежинки чудес..." поділився матеріалізовуваними ним думками, народженими в силовому полі енергетики Олександра Кобзаренка-Разумовського.
 Читач "Стежини чудес..." каже:
 —Я не претендую на авторство щойно народжених у моїй душі міркувань. Разумовський заповнив простір моєї реальної душі своїми чудесами — такими реальними життєдіями, затребуваними сьогоденням...

Яків Зайко

   

« назад «





Комментарии к статье


Яков Зайко.